В 1648-1654 роках на Україні розгорілася національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Населення міста Богуслава приймає саму активну участь у цій війні. Місто ввійшло до Білоцерківського полку, а потім стало сотенним містом Корсунського полку.

Після Переяславської Ради 8 січня 1654 року, що проголосила возз'єднання України з Росією, царю Олексію Михайловичу через його посла князя Горчакова в Богуславі присягнуло майже все населення - 2 сотники, 2 осавули, 605 козаків, 59 міщан.

Але в визвольній війні Богуслав грав роль більше ніж сотенне місто. Богдан Хмельницький бував тут сам, звідки надсилав послів до царя і короля, серед яких були представники козацької старшини Богуслава (сотник Андрій Лисичанський та інші). Влітку 1654 року біля міста довго стояв табір військ Богдана Хмельницького.

В Богуславі Гетьман бував 22 і 26 лютого та 11 березня 1655 р. Звідси він посилав листи царю Олексію Михайловичу про бій під Маньківкою і про наступ татар на Умань, писав патріарху Нікону, щоб сприяв пришвидшити рух російських військ на допомогу Україні від татар. Бував у Богуславі Гетьман і 10 червня 1655 року, і 1 травня 1656 року, де написав кілька своїх універсалів.

Тут, в Богуславі Богдан Хмельницький приймав в червні 1654 року антіохійського патріарха Макарія, що повертався з Москви в Антіохію.

Син патріарха Павло після так описав цю зустріч і місто:

“Приблизились к большому городу с укреплениями и цитаделью по имени Богуслав. Переехали на судах большую реку Рось. Все шесть священников города уже ожидали нас в облачениях с хоругвями, певчими и народом. Знамя христолюбивого гетьмана Зиновия было из черной и желтой шелковой материи …Он подьехал от городских ворот с большой свитой, среди которых никто его не мог узнать. Все были в красивой одежде и с дорогим оружием, а он был одет в простое короткое платье и носил малоценное оружие”

Автор книги пише, що гетьман проживав в фортеці, де для нього було обладнано приміщення. Про фортецю писалося, “что она очень сильна, окружена двумя стенами и двумя рвами... в крепости высокие и великолепные дворцы, принадлежащие ляхам”.

Війна Росії з Польщею (1654-1667 рр.) завдала великої шкоди господарству України, виснажила воюючі країни, що примусило їх піти на Андрусівське перемир'я в 1667 році.

Богуслав разом з іншими містами Правобережної України знову опинився в складі Польщі, та український народ продовжував боротьбу з шляхтою, що повернулась на старі місця.

В ці часи, крім шляхти приходилося вести уперту боротьбу і проти нападів з Криму. В 1678 році турецько-татарські війська страшенно опустошили місто Богуслав та його околиці. З цих часів в народі залишилась "Пісня про Байду", "Втеча трьох братів з турецької неволі" та інші.

А влітку 1702 року підняв народне повстання проти шляхти Семен Палій. Польська адміністрація і гарнізон знову були перебиті. Під гаслом “Возз'єднання з Росією” воно розповсюджувалося на значній території. До Богуслава прибула каральна експедиція на чолі з польським гетьманом Сенявським, яка при допомозі зрадника Мазепи в крові потопила повстання.

Але знов піднявся народ. Повстання селян і козаків очолив козацький полковник Самусь, який був наказним гетьманом, а з кінця XVII ст. жив у Богуславі. Займаючись осадництвом ( поселенням людей) він призначався старшим над поселеними людьми. В цей час навколо Богуслава було засновано і заселено чимало слобід, та, боячись нового виступу, польський уряд позбавив Самуся гетьманства і наказав розпустити козацькі полки.

Коронний обозний Яблоновський наказав відібрати у Самуся військові клейноди, булаву, бунчук, печать та п'ять гармат і вимагав від селян плати мит та відбування повинностей. Це викликало різкий протест козацтва і всього населення. Самусь відмовився віддати клейноди і в 1702 р. очолив повстання, “наглі хлопи, почавши з Богуслава, все сильніше ллють шляхетську кров, захоплюючи міста і села”, - скаржилися шляхтичі Поділля королю.

Готуючи зраду, Мазепа подає донос Петру І і на Самуся, внаслідок чого він був заарештований.
Восени 1708 року Мазепа послав своїх агентів у Богуслав з метою залучити це місто на свій бік. Населення виловило його агентів і відправило у Київ до російського губернатора. Невдачею закінчилася і спроба Орлика (спільника Мазепи) силою оволодіти Богуславом в грудні 1708 року. Жителі закрили міську браму і Орлик змушений був відступити, спаливши монастир біля міста.

Після Прутського миру 1712 р., за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею, жителі Богуслава, як і інших міст, перейшли на Лівобережжя. Вихідці з цього міста поселилися у верхів'ях річки Сули. І навіть в XIX сторіччі в списку селян Роменського повіту на Полтавщині згадуються вихідці з Богуслава: Ярема Старий, Михайло Рудий та інші.

Пізніше польська адміністрація оголосила про свободи і привілеї для поселенців: Богуслав знову заселяється, стає центром староства. Та місто знов стає центром народного руху. Щоб тримати народ в покорі польський уряд розміщає в Богуславі, Лисянці і Умані залоги найманих німецьких військ під командуванням генерала Мера. Але рух не припинився.

1747-1750-х роках тут розгортаються дії повстанських загонів Деркача, Лоба, Шученка, які не раз брали місто і встановлювали свою владу. А під час "Коліївщини", що кілька років держала під великим страхом поміщиків Правобережжя України, в Богуславі і навколо нього діяли загони Максима Залізняка та Івана Ґонти. Осаули Кушнір і Гладкий, Радченко, Червоноященко, що находилися на службі у шляхти по охороні Богуслава, разом зі своїми підрозділами в червні 1768 року перейшли на бік Максима Залізняка.

Залізняк навіть мав справу з місцевим скупником Тараном, якому продавав панське майно і худобу, гроші використовував на військові потреби. Та після відходу гайдамаків під Умань, в Богуслав прийшли нові полки шляхти.

Богуславці під проводом Микити Швачки та Івана Сачка знов захопили місто, знищили польський гарнізон і встановили народну владу. Але боротьба була нерівною. В бою з великими силами регулярних військ в 1768 році повстанці потерпіли поразку.

В "Пісні про атамана" Швачку говориться:

“насамперед батька Швачку з осаулою зв'язали Ой зв'язали та на вози поклали, Із Богуслава до Білої Церкви їх у неволю забрали.”

Російський суд Катерини II виніс вирок народному керівнику Швачці: "Бити нещадно кнутами, вирвати ніздрі та заслати довічно в Нерчинськ на каторгу".

В 1765 р. Богуславське староство разом з містом знаходилося у володінні коронного гетьмана Яна Браницького, а в 1774 р. воно стає вотчиною короля Станіслава Августа (Понятовського), який подарував своєму племіннику, князю Станіславу Понятовському. В 1778 році король підтримав деяку самостійність міста згідно Магдебурзького права.

Це в деякій мірі сприяло розвитку кустарного промислу і торгівлі. Відкриваються нові майстерні, які розширюються: готують майстрів, що становляться відомими далеко за стінами міста. У 1703 роц, в Богуславі, народився Галик Алімпій, який працював потім тут в іконописній майстерні, набув слави як живописець та гравер.

Пізніше він приймав участь в розписах Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Він очолив іконописну майстерню Лаври і виховав плеяду українських митців, які творчо розвивали українське народне мистецтво.

З 1767 р. по 1789 р. згідно інвентарів Богуславського староства, відмічається подальше посилення феодального гноблення, що знайшло свій вираз в збільшенні залежного населення, панщини і натуральних повинностей.

Новий власник Богуслава Станіслав Понятовський встановлював нові податки, порушував Магдебурзьке право, захоплював міські землі.

Народ терпів тяжкий соціальний, національний і релігійний гніт. Від польсько-шляхетського панування вся Правобережна Україна була на дуже низькому ступені економічного розвитку. Лише в 1793 році Богуслав, разом з Правобережною Україною влився до складу Росії, що стає центром повіту. Та кріпосники хазяйнували, як хотіли. В 1799 р. граф Ксаверій Браницький купив місто у князя Понятовського.

Та народ, не дивлячись на всі труднощі, був вдоволений, що місто і весь край злився з землями Росії в одну велику країну. І коли в 1812 році встала загроза Росії від військ Наполеона, трудящий люд в патріотичному піднесенні записувався в полки народного ополчення, що формувалися для боротьби з французькими загарбниками.

Богуславський повіт перший в Київській губернії організував загони до цих полків і ставився в приклад іншим повітам. Добровільні загони вирушили на театри воєнних подій Вітчизняної війни. Бажаючих захищати Батьківщину було багато серед всіх прошарків населення.

Лікар Богуславського повіту Ф.Г. Томашевський, незважаючи на похилий вік (близько 60 років) просив, щоб його разом з 17-річним сином відправили в діючу армію.

Розвиток капіталістичних відносин вніс значні зміни в життя міста. Богуслав став одним із значних центрів збирання хліба для зовнішньої торгівлі. Браницький за рахунок жорстокої експлуатації селян збирав в своїх коморах більше мільйона пудів хліба, вивозив його в Білорусію, в Одесу, а звідти за кордон у Марсель, Ліворно, Лондон. Богуславський ключ в 1857 році поставив лише в Одесу 213 тисяч пудів пшениці та 81 тисячу пудів жита.

Збільшення виробництва зерна йшло за рахунок посилення експлуатації кріпаків.
Селяни все більше скаржаться на зріст панщини, яка ставала майже необмеженою. Так, в скарзі селянина с. Хохітва у околиці Богуслава, Олексія Любченка пишеться: "Влітку, починаючи з косовиці до закінчення збирання яровини, безперервно всі здатні до праці на роботі".

В скарзі на Браницького селянина того ж села Дем'яна Скалозуба говориться, що уроки замість трьох днів в чотири, п'ять, а котрі і шість не встигали зробити.

Корисно знати:

Маруся Богуславка — легендарна українська героїня 16-го або 17-го сторіччя. Подібно до Роксолани Лісовської, Марусю захопили турки і додали до гарему турецького хана. На даний час легенду Марусі Богуславки оспівано і переказано в 5 творах різних митців: романі, історичному романі, балеті, історичній драмі, п'єсі.