Коли почалася Вітчизняна війна, промисловість міста почала перебудовуватись на військовий лад. Із Богуслава на фронт пішли комуністи, комсомольці, сотні робітників. В місті організовано було винищувальний батальйон. В липні 1941 року фронт наблизився до міста. Бійці цього батальйону в одній сутичці на початку липня захопили чотирьох ворожих льотчиків.

26 липня гітлерівці вдерлися в Богуслав. Жорстокий бій був у місті і навколо нього. Лише на другий день ворогу вдалося захопити станцію Богуслав. Та героїчна 26 радянська армія під командуванням генерала Костенко, наступаючи від Києва, прорвала ворожий фронт і 8 серпня звільнила Богуслав.

Гітлерівці припинили наступ і перейшли до оборони. Розгорілися жорстокі бої в районі міста. Гітлерівське командування змушене було визнати "значне загострення обстановки" на фронті її 6 армії.

З Кременчуцького напряму в цю армію було перекинуто чотири дивізії. Підсилилася і ворожа армія, що почала наступ під Білою Церквою. Богуслав знов опинився в руках загарбників.

Тяжкі випробування з собою принесли фашисти. Та не скорились радянські люди, не стали на коліна. За вказівкою партії на окупованій території було створено більшовицьке підпілля. Коли підходив фронт до Богуслава, у одному із сіл Київщини відбулися збори евакуйованих комуністів. Тут Володимир Романович Кухарюк одержав від Богуславського РК КП України завдання повернутися в Богуслав і організувати підпільну роботу.

До цієї роботи Кухарюк залучає Мурашка А.М. та Руденка В.К. і з ними спочатку створює групу в 12 чоловік. В кінці жовтня 1941 року на квартирі Анатолія Мурашко відбулася нарада представників підпільних груп, де і було створено підпільний комітет партії з 9 чоловік: В. Р.Кухарюк, Ф.Ф. Чуксін, К.А. Бакал, А.Л. Кизима, А.А. Кокоша, І.П. Скорина, Н.К. Руденко, А.М. Мурашко, М.Ф. Пузько.

Секретарем комітету було обрано т. Кухарюка, його заступниками - Руденко В.К. та Мурашка А.М.. Комітет відразу ж повів роботу згідно наміченого плану.

В ніч на 7 листопада 1941 року в Богуславі і в селах були розклеєні зведення радінформбюро і листівки, що закликали до боротьби з окупантами. Вчинялися різні диверсії. Розбиралися залізничні колії, нищили цистерни з пальним, організовували аварії поїздів, заражали кліщем зерно, яке відправлялось до Німеччини. Кухарюк та Бойченко підпалили шкірзавод

Організовували наскоки на гітлерівські комендатури, партизани знищували есесівців, а разом і їх прислужників - старост, поліцаїв, таких як І. Митяй, Д. Дьяченко, К. Храповськии та інші.

На початку 1942 року в Богуславській групі було вже 29 чоловік-підпільників, в тому числі і мужня дочка радянського народу комсомолка Марина Гризун. У вересні 1942 року з Києва прибуває представник партизанського з'єднання Михайло Микитенко і на базі підпільної Богуславської організації було створено 6-й партизанський батальйон, командиром якого став Нужний, комісаром - Микитенко.

Батальйон став грозою для окупантів. Вони шаленіли від злості, робили великі облави, прочісували ліси. В запеклій нерівній боротьбі полягло немало вірних синів і дочок народу. В застінках гестапо була замучена Марина Гризун, але вона не видала товаришів. Загинула Євдокія Мунько, Іван Шадринський, Степан Гнида, Ніна ІІузько і багато, багато інших радянських людей, як герої, як мужні патріоти своєї Батьківщини.

Звільнено місто від фашистських загарбників 3 лютого 1944 року, після 9-ти денних затяжних боїв Заросся було звільнено ще 26 січня 1944 року. В звільненні міста приймали участь 3-я та 4-а роти окремого кулеметно-артилерійського батальйону 27 армії, якою командував генерал-майор М.Т. Карначев.

Особовий склад проявив дійсний героїзм при виконанні поставленого бойового завдання. Старший лейтенант Світко - командир 3 роти, офіцери Пузань, Григорьєв, Махотін, сержанти та солдати: Черно, Ліванов, Чернишов, Хрипченко, Марков, Помошніков, Кіскаров, Юсупов та багато інших.

В боях за Богуслав віддали своє життя командир полку - підполковник Тіхонський Ф.І., командир дивізії - полковник Ревенко З.С., командир батальйону - Косог К.П., командир батареї т. Шурман А.М. та інші. Над їх могилами встановлені гранітні плити, на яких завжди є вінки та живі квіти.

Після звільнення міста радянські люди зразу ж приступили до відбудови зруйнованого окупантами господарства. Німецькі загарбники розграбували, знищили і нанесли господарству збитків на суму 479 млн крб.

Повністю зруйновані були такі великі підприємства: суконна фабрика, промислова артіль "Жаккардпрядсукно", хлібозавод – знищено устаткування, зруйновано повністю три будинки культури, бібліотека, школи, медичні установи; знищено 309 жилих будинків - площа 6256 кв.м., 100 будинків зруйновано. Розстріляно більше тисячі невинних людей, більше 200 чоловік відправлено на каторжні роботи в Німеччину.

Наступала весна. Не гаючи часу потрібно було засівати землю, ремонтувати сільськогосподарські машини, які можна - таке завдання перед працівниками щойно організованої Богуславської МТС. Власними силами зібрали 55 тракторів і 30 відремонтували на 1 березня 1944 року.

Відновлюють роботу райспоживспілка, маслозавод, райпром, комбінат, харчпромкомбінат, артіль інвалідів "Вперед", ощадкаса, заготзерно. Приймаються заходи щодо відновлення роботи суконної фабрики, промислової артілі "Жаккард-прядсукно", "Взутшкурпром", шкіл, лікарень, бібліотеки, будинку культури, кінотеатру, магазинів тощо.

У важких умовах військового часу, при нестачі робочої сили і техніки, колгоспники Богуславщини виростили і майже без втрат зібрали урожай і перевиконали поставку хліба державі. За виконання таких важливих завдань передових трудівників району було нагороджено орденами і медалями. Серед них - секретар РК КП(б) Коломієць І.І., голова Райвиконкому Дубиненко Я.К., уповноважений наркомзагу по Богуславському району Чуприна А.І. були нагороджені орденом "Вітчизняна війна" І ст.

В місті широко розгорнувся рух допомоги фронту. Зачинщиком цього руху став колгоспник к-пу ім. 17 партз'їзду с. Медвин т. Митяй Федір Романович, який із власних збережень вніс 20 тисяч карбованців на побудову танкової колони "Колгоспник Богуславщини".

Почин Митяя Ф.Р. наслідували робітники і службовці міста Богуслава і всього району. Так, працівники суконної фабрики внесли 6 515 крб, працівники райкому партії та райвиконкому внесли 7 565 крб., працівники Київторгу 6 750 крб., робітники промкомбінату - 15 300 крб.

Комсомольці і молодь району готували подарунки, писали теплі листи бійцям і командирам, які з зброєю в руках добивали ворога на його території. Цим самим трудящі внесли свій скромний вклад в справу швидшого розгромлення ворога. Трудящі району теж відчували братню допомогу від братніх народів неосяжної Батьківщини.

Так колгоспники Саратовської області надіслали для відновлення тваринницьких ферм 303 вівці, від Чувашської АРСР - 180 голів великої рогатої худоби, від Казахської РСР - 12 племінних бугаїв холмогорської породи, воїни 1-го Українського фронту надіслали в подарунок 2 племінних жеребці.

Після визволення міста від німецько-фашистських загарбників текстильники теж почали відбудовувати підприємства. В цьому велике значення мала братня допомога великого російського народу. Так, артіль "Жаккардпрядсукно" одержала Краснопресненський чесальний апарат і сельфактор. В 1949 році встановлено 10 жаккардових верстатів, завезених з-під Москви та Ленінграда.

Верстати для механічного ткацтва одержали з Климовського машинобудівельного заводу. Російські друзі не лише постачають техніку, а і чимало робітників-росіян, які охоче ділилися своїм досвідом з українцями. Серед них Зінаїда Маркова, Тетяна Зоріна, Антоніна Яворська і багато інших, які на сьогодні проживають у місті і успішно працюють.

Продукція, виготовлена на текстильних підприємствах Богуслава, користувалась і користується великим попитом не лише на Україні, а і в Російській Федерації та інших пострадянських республіках.

У вересні 1944 року на суконній фабриці організовується партійна організація спочатку в складі 5 чоловік, яка організовує колектив на якнайшвидше відновлення діяльності підприємства. Цей патріотичний рух підтримують і колективи робітників інших промислових підприємств, райпобуткомбінату, харчкомбшату, артілі "Жаккардпрядсукно", "Взутшкірпром", "Вперед" і т.д. За 9 місяців 1944 року підприємства частково відбудовані, було виготовлено в них продукції на суму 2 750 тисяч крб..

А в 1947 році на 1 .VI на фабриці було встановлено і пущено в хід 3 апарати на 240 ремішків, або 54,7 % запроектованої потужності, 3 сільфактори на 890 веретен, або 57,4 % запроектованої потужності, встановлено електростанцію на 75 квт, введено в експлуатацію 500 кв.м виробничої площі. Фабрика таким чином не лише освоїла виробництво довійськового асортименту, але й перейшла на випуск нового асортименту із напівгрубих шерстей.

Після війни в місті виникають нові промислові підприємства, зокрема дроботесний, плодоконсервний і хлібний заводи. На початку 1945 року в місті повністю відновлюють свою діяльність такі установи як міська бібліотека, кінотеатр. 23 лютого 1945 року відбулася XVI районна комсомольська конференція - перша конференція після звільнення міста.

В 1948 році в місті силами народної будови розпочато будівництво районного будинку культури, який закінчено і здано в експлуатацію до XXXII роковин Великого Жовтня.

В 1949 році 20 вересня відбулося відкриття пам'ятника відважній партизанці - Богуславській героїні Марині Гризун. Пам'ятник побудований за проектом студента-скульптора Київського художнього інституту А.Ф. Оверчука.

В цьому ж році побудовано новий міст через р. Рось, який був зірваний при відступі наших військ в 1941 році.

Корисно знати:

Маруся Богуславка — легендарна українська героїня 16-го або 17-го сторіччя. Подібно до Роксолани Лісовської, Марусю захопили турки і додали до гарему турецького хана. На даний час легенду Марусі Богуславки оспівано і переказано в 5 творах різних митців: романі, історичному романі, балеті, історичній драмі, п'єсі.