У розвиток світової ракетно–космічної та авіаційної науки й техніки свій чималий внесок зробили представники українського народу. Сергій Корольов, Володимир Чоломій, Микола Будник, Архип Люлька – всі вони стали зірками на науковому небосхилі. Всі вони внесли щось нове і кардинальне в розвиток авіатехніки.

Архип Михайлович Люлька – видатна особистість в історії світової авіації. Безмежна інженерна інтуїція, конструкторський талант зробили його основоположником практичної реактивної авіації. Природжений керівник, чарівна людина, він захоплював людей, кликав за собою на постійний творчий пошук; сам здатний все життя горіти, він запалив яскраве полум’я у серці понадшвидкісної авіатехніки, – так казали про творця турбореактивних двигунів Архипа Люльку його побратими.

Життєвий шлях Архипа Люльки розпочався у селі Саварка (тепер Богуславського району) на Київщині 23 березня 1908 року в бідній селянській родині. Батько Архипа виріс у багатодітній сім'ї і, повернувшись з солдатської служби, в 1907 році одружився з багатодітною вдовою Олександрою Бебешко. До п'яти вдовиних дітей незабаром додалося ще троє, найстаршим серед них був Архип. В семирічному віці Архип залишився без матері, яка померла від тяжкої хвороби, і на руках батька залишилося восьмеро дітей. Батько хотів бачити їх освіченими і тому всі діти вчилися в сільській семирічній школі.

У роки громадянської війни, рятуючись від голоду, до Саварки потрапили викладачі київських вузів, які згодом викладали в школі цього села. Саме Михайло Кравчук – вчитель математики та поет Дмитро Загул підтримали Архипа Люльку в тяжкі хвилини його життя, адже через п’ять років після смерті матері трагічно загинув його батько. Архипу було 12 років. Опікуном над малолітніми дітьми став найстарший у сім'ї, одружений на той час, Антін Григорович Бебешко.

Після семирічки Архип Люлька вступає навчатися до профтехшколи у Білій Церкві. Після першої невдалої спроби вступити до Київського політехнічного інституту, на другий рік Архипу Люльці вдається стати студентом механічного факультету Київського політехніка.

По закінченні інституту Архипа Люльку зарахували аспірантом при Харківському науково–дослідному інституті промислової енергетики. Та не закінчивши аспірантури, він іде працювати інженером–дослідником на Харківський турбінний завод. А далі несподіваний випадок втрутився у життя вченого, який став переломним у його долі.

По комсомольській путівці Архипа посилають у Харківський авіаційний інститут. Тут він працює на кафедрі авіаційних двигунів і саме тут доходить думки, що вік поршневих двигунів вичерпався. Спочатку молодий дослідник прагнув створити паротурбінний двигун, але подальша праця показала нереальність ідеї. І Люлька дійшов геніальної думки використати для поступального руху тільки реактивну тягу від стисненого і нагрітого газу, що виривається назовні з величезною швидкістю.

Але щоб здійснити реалізацію його плану треба було зламати закоренілі стереотипи. До того ж, шаленів репресіями зловісний 37–й рік.

З його ідеєю підтримує завідувач кафедри аеродинаміки в ХАІ, відомий вчений академік Григорій Проскура, підтримують експерти з Комітету по винаходах у Москві. Але на заводі справа не пішла, ідея створити турбореактивний двигун (ТРД) застрягла.

Архип Люлька все ж таки не здається і вирушає до Москви аби потрапити на прийом до наркома авіапромисловості...

Після виснажливих запитань і перевірок нарком погоджується з ідеєю молодого вченого. Було терміново скликано провідних фахівців і на нараді, яка тривала до ранку, Архипа Люльку призначають керівником проекту по ТРД і переводять з Харкова до Ленінграда. Новий двигун обіцяв переворот в авіатехніці. Реактивний. Без гвинта. Фантастично!

Але почалася війна. Коли постала загроза блокади Ленінграда, Архипа Михайловича разом з групою спеціалістів евакуюють на Урал. Частину креслень він вивіз, частину креслень та деталей закопав на Кіровському заводі. Він вірив, що завтра РД–1 всеодно буде потрібний.

Під час війни Архип Миколайович Люлька працював на Челябінському тракторному заводі, де удосконалював повітроходи у танках. Але невдовзі Наркомат озброєння і керівництво авіаційної промисловості знову повернулися до якнайшвидшої реалізації ідеї створення ТРД. Можливо, це було зумовлено і тим, що на фронті почали з'являтися німецькі реактивні винищувачі "Мессершмідти", що літали зі швидкістю 860 кілометрів за годину.

Люльку відкликають у Москву, а через деякий час літаком у супроводі винищувачів направляють у блокований Ленінград. На щастя, вдалося знайти закопані креслення, вузли і агрегати. Роботи продовжилися в невеличкому місті Билимбай, а з 1943–го року в Москві в Центральному інституті авіаційних двигунів. Вже через три роки Люлька очолює бюро по конструюванню реактивних двигунів.

Будучи керівником Архип Миколайович легко і без зайвих зусиль не раз власноруч усував технічні неполадки. Його учні були впевнені, що конструктор ліквідує будь–яке пошкодження або вдосконалить той чи той технічний вузол, бо знали ціну праці свого керівника.

Винагорода довго не забарилася. Вже в липні 1946 року за успішні стендові випробовування вітчизняного турбореактивного двигуна С–18 головний конструктор Архип Люлька та його найближчі сподвижники Лусс, Козлов, Новиков, Тарасов були нагороджені орденами.

16 травня 1947 року було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження головного конструктора авіаційних двигунів Архипа Люльки орденом Леніна.

В лютому 1947–го року двигун ТР–1 пройшов державні випробовування і був оцінений відмінно. Згодом конструкторське бюро Архипа Люльки працює над створенням двигунів ТР–2 і ТР–3. У п'ятдесятих роках з'являється авіаційний двигун АЛ–7, а невдовзі – АЛ–7Ф. Вперше реактивний двигун став носити ім'я свого творця.

На початку 50–го року турбокомпресорний стартер Люльки отримав популярність, як найнадійніший і наймалогабаритніший. Це був один із кращих в світі стартер, на який Люлька, Лусс і Новиков отримали патент, уперше в радянській науці.

Слава сипалася на українського конструктора. Його двигуни, які давали життя авіаційній техніці, встановлювали світові рекорди. Це була велика перемога Архипа Люльки та очолюваного ним колективу.

У 1969 р. на аеродромі Ле Бурже біля Парижа на авіаційному салоні були поміж інших делегатів високо оцінені досягнення радянських авіаторів. Преса писала: „Серед найвидатніших представників можна відзначити генерального конструктора Архипа Люльку, спеціалістів в ділянці військових реактивних двигунів. Не дивлячись на те, що його ім'я не було відоме широким колам на Заході, немає сумніву в тому, що Люлька – один із найвидатніших спеціалістів – творців авіаційних двигунів”.

Геніальний конструктор, успішний вчений, Архип Люлька ніколи не забував батьківщину, своє село, свою родину. Українська мова залишалася для нього рідною і він при нагоді завжди слугувався нею. У рідному селі його приїзд завжди чекали з радістю, любили його, щирого, привітного, завжди упевненого в собі. Тут вдячно пам'ятають його і нині. Створили музей Архипа Михайловича.

В родині Архипа Люльки виросло троє дітей. Його сини В'ячеслав, Володимир, донька Лариса пішли батьковою стежкою – стали фізиками, техніками і дослідниками. Відомого вченого вже немає серед нас. Пішов він із життя в 1984–ому, на сімдесят шостому році життя. Але сріблясто–туманний слід потужних літаків у небі завжди нагадує про те, що життя їм подарував наш земляк – Архип Люлька.

Архип Люлька: винаходи вченого

28 травня 1947 року літак СУ-11 з двигуном ТР-1 конструкції Люльки розвинув швидкість 900 км/год. Згодом ТР-1 було встановлено на літаки Ил-22. Восени 1957 року відбулися випробування літака СУ-7, який вперше перевищив швидкість звуку вдвічі.

На базі цього літака згодом були створені бомбардувальник і штурмовик. А один з останніх створених Люлькою двигунів АЛ-31 Ф стоїть на всесвітньо відомому СУ-27, яким встановлено 27 світових рекордів і виконуються такі фігури вищого пілотажу, як «Колокол» і «Кобра Пугачова».

Дітище Архипа Люльки — двигун АЛ-29 було встановлено на макеті-аналозі космічного корабля багаторазового використання «Буран», який свого часу був розроблений у КБ ім. П. О. Сухого.

Корисно знати:

Маруся Богуславка — легендарна українська героїня 16-го або 17-го сторіччя. Подібно до Роксолани Лісовської, Марусю захопили турки і додали до гарему турецького хана. На даний час легенду Марусі Богуславки оспівано і переказано в 5 творах різних митців: романі, історичному романі, балеті, історичній драмі, п'єсі.